Кожен фестиваль побудований на зародження своїх, особливих традицій. І "Прес-весна" не виняток! Хоча, час не шкодує нічого, все змінюється, нове заміняє старе, нові учасники - нові традиції. Але на нашу думку, варто згадати те, що відійшло в минуле в рамках фестивалю, але назавжди залишилося в пам'яті і серцях учасників.
~ Квест Києвом. Незабутні емоції, коли приїжджає до столиці можливо й вперше, а тобі дають завдання - знайти в місті локацію і зробити фото. Що ж, кращого способу познайомитись з містом і його жителями, які щедро інформували учасників про те чи інше місце і не вигадати. І хоча в останні роки площа квесту значно скоротилася, ми сподіваємось, ця традиція ще повернеться в фест-маршрут.
~ Машини на стоянці КПДЮ стоять без діла? Давайте їх розфарбуємо! Лише гуаш, руки, фантазія і сміх - нічого зайвого. В ході акції жодна "нефестивальна" машина не постраждала, та й "фестиваль" потім легко відмилися. А от чудовий настрій і незабутні враження учасникам були гарантовані.
~ Час на знайомства і змішування команд на квести. Три дні занадто мало, щоб перезнайомитись, особливо коли потрібно щось знімати, фотографувати і записувати. В залагодженні цієї проблеми дуже допомогала організація великих квест-команд, а не лише "хто з ким приїхав". Імена не дуже запам'ятовувались, та і часу на це не було. Зате Хмельницький точно знав, що з ними Одеса, а Миколаїв шукав компанйонів, голосно гукаючи: "Херсон! Ви де?" І з тією ж фразою приїжджали наступного року, у пошуках давніх знайомців. Така собі акція "Схід і Захід разом" від ЮН-ПРЕСу.
~ Вечірка-екскурсія пароплавом по Дніпрі. Що може бути краще, ніж вечірній Київ, плескіт хвиль і бризки найзнаменитішої річки України? А коли це все супроводжується танцями, музикою і веселим конкурсами, які дають можливість нарешті розслабитися і насолоджуватися спілкуванням з колегами з інших куточків світу перед нічною редакцією, так взагалі про краще часопроведення годі й мріяти! Пароплави, за вами учасники сумують найбільше!
Нововведення
ЮН-ПРЕС не втомлюється дивувати. Щороку фестиваль доповнюється новими фішками, які потім неодмінно стають родзинками "Прес-весни". ХVII фестиваль не став винятком. Що ж нового з'явилося?
~ Цьогоріч "Прес-весна на Дніпрових схилах" розширює свої внутрішні кордони і змінює звичні для неї і для нас локації. Так знайомство і нагородження з палацу дітей та юнацтва було перенесено до Pochaina Event Hal, а замість пароплавної екскурсії - візит до парку "Київська Русь"
~ Приємною несподіванкою стала фотовиставка юних фотографів з міста Кракова, вихованців Центру молоді ім. Д. Йордана. Назва виставки, "Фотографії як намальовані" цілком виправдано, адже відірвати погляд від робіт, представлених там, неможливо
~ Новинкою стало й те, що вперше за всі роки існування фестивалю була презентована робота-переможець у номінації "Відеоробота". Сподіваємось, ця традиція приживеться і пошириться на усі номінації
~ Рекордсменом цього року стала і тривалість брифінгу. 15 хвилин на загал. Але і жюрі і запрошені гості з радістю готові були відповідати на усі наші запитання після офіційного спічу.
Основна новинка, підготовлена працівниками та вихованцями КПДЮ ще досі засекречена, але ми сходимо дізнаємось і вам розкажемо.

Хіба могли ми з гордо піднятою головою скандувати, що журналісти, що можемо все, якби не кинули виклик собі? Цьогоріч створення газети під час "Нічної редакції" Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячо-юнацької журналістики "Прес-весна на Дніпрових схилах" не є обов'язковим. Тільки не для нас. Ось вона - ініціатива, створена за одну ніч газета, яка висвітлює всі фестивальні події та окреслює його традиції й новинки. Може, не досконала, мабуть з помилками, зате створена з радістю й натхненнення.

Прес-весняний спецвипуск ІрпіньTime 

Кожен журналіст, навіть початківець, знає формулу журналістського успіху або як її ще називають формулу трьох «П». Це такі якості як патріотизм, професіоналізм та порядність. Але спілкуючись з молодими «журналістами» на фестивалі ми вивели свою формулу далеко не трьох «П»:
Пунктуальність – коли в незнайомому (знайомих це теж стосується) місті треба знайти якусь вулицю, потрібно вийти з дому набагато раніше або колеги першими заберуть увесь цікавий матеріал.
Поїсти – інколи це просто межа твоїх бажань і ні про які інтерв’ю та статті думати неможливо. Хороший журналіст – ситий журналіст.
Простота – завжди треба посміхатися, бути відкритим та намагатися усілякими способами справити гарне враження на свого співбесідника.
Причепуритись – пам’ятай, що сьогодні у всіх є камери і ти маєш виглядати просто бездоганно, розвертатися робочою стороною та бути напоготові аби уникнути всіляких курйозів.
Поспати – хтось каже, що журналіст, котрий виспався істота неіснуюча в природі і зустрічається лиже разом з єдинорогами, русалками та домовими. Але ні, все можливо якщо захотіти. Виспаний журналіст – дуже-дуже хороший журналіст.
І головне виведене нами правило:
При нагоді – виконувати основну задачу, звичайно, важливо, але не треба забувати, що доки ти ганяєшся за одним потрібним дядечком «при нагоді» можна розпитати ще когось не менш цікавого.

"Прес-весна" схожа на великий мурашник: усі метушаться, кудись поспішають, перешіптуються чи сміються, що аж зала величного
Pochayna Event Hall здригається. Хтось, побачивши на сцені давнього знайомого, з-за куліс гукає його, широко розкривши обійми. Хтось використовує кожну мить для налагодження нових товариських (і не тільки) контактів. А ми після декількох хвилин розмови з дівчиною, яка потрапила на фестиваль зовсім випадково, повертаючись з роботи і вирішивши дізнатися "що воно таке", у відповідь на своє "Ми конкурсанти!" почули щире і тепле "Ви круті! Я за вас вболіватиму". І зовсім неважливо, що, можливо, це наша перша й остання зустріч. І що швидкий темп роботи завадив обмінятися не тільки контактами, а й поцікавитися, як кого звуть. Але ми знаємо, що за нас вболіватимуть. Щиро, від усього серця, радіючи нашій перемозі.

З чого починається мрія? З маленької подорожі, коли ще восьмикласницею вирушаєш на «Прес-весну», їдеш майже 40 хвилин до хостелу, а виходиш звідти всього за 10, щоправда іншим шляхом. Коли волонтерів не призначають тобі, а ти сам обираєш, кому довірити супроводжувати себе протягом фестивальних днів, а потім це знайомство переростає у дружбу. Дружбу, яку подарував тобі ФЕСТИВАЛЬ.
Ти закохуєшся в «Прес-весну» з першого подиху. Це неймовірне відчуття, коли в одному залі збирається неймовірна кількість талановитих людей, які не просто мріють спробувати себе у ролі журналістів, операторів чи фотокореспондентів, але впевнено йдуть до своєї мети, навіть якщо задля цього доводиться не спати кілька ночей поспіль. І насправді спати зовсім не хочеться. Адже робота настільки захоплює тебе, що час летить непомітно. Намагаєшся вкласти в свою відеороботу (а вперше на фестиваль «Юн-пресу» я потрапила саме в номінації «Медіаробота») усі ті враження, які було пережито за два дні фестивалю і розумієш, що 5 хвилин відео – таки замало, щоб поділитися усіма емоціями.
Наступні роки ФЕСТИВАЛЮ показали, що й кількох сторінок друкованого тексту недостатньо, аби вмістити колорит подій, зустрічей, емоцій, цікавих людей і розумних думок, які не просто записуєш, але й проносиш через кожну свою подальшу роботу. Удосконалюєш набуті навички і з того, хто вперше поїхав, бо «було цікаво, як там», стаєш завсідником, тому що цікаво, «чи вдасться зростати професійно в обраному напрямі».
Фестиваль – як наркотик. Якщо ти приїжджаєш вперше, налаштовуйся, що тебе буде тягнути сюди постійно. Ти отримуєш нагороди лауреата й мариш перемогою. Перемагаєш і прагнеш повторити, а то й перевершити свій попередній результат.
Саме на «Прес-весні», будучи одинадцятикласницею, я знайомилась з викладачами гуманітарних спеціальностей різних вузів. Саме фестиваль не лише назавжди закохав мене у «четверту владу», а й сприяв тому, що я стала студенткою-журналісткою Університету ДФС України в мальовничому місті Ірпінь.
І ось сьогодні я святкую свій маленький фестивальний ювілей – 5 років: від школярки, яка мало що уявляла про «Прес-весну» і «Юн-прес», – до студентки спеціальності «журналістика».
Багато що змінилося. Мій перший волонтер, наприклад, п'ять років тому був звичайним школярем і гуртківцем КПДЮ, що з року в рік є основною локацією ФЕСТУ, а нині він працює у цьому закладі та вже сам навчає майбутніх волонтерів «Прес-весни».
«Ніколи не хотів бути на місці учасника ФЕСТИВАЛЮ, завжди приваблювало закулісся. Мало хто знає, наскільки там цікаво. Адже для вас «Прес-весна» – це три дні і крапка. А для нас – місяці кропіткої підготовки. І от коли ти вже стоїш за кулісами за хвилину до виходу на сцену, а з зали на тебе дивиться безліч очей – знайомих і нових – ти розумієш, що все не даремно. Вступив до вишу навчатися на історика, але ФЕСТИВАЛЬ дає змогу відчути себе у багатьох творчих ролях, від ведучого, до журналіста усіх напрямків», – розповідає Олександр Адаменко (так-так, той самий давній знайомим, який цьогоріч вже виконує роль «шефа» над волонтерами, ведучими і всіма юними активістами, які роблять фестиваль максимально цікавим та комфортний для нас).
Серед учасників вже не так просто знайти старих знайомих, адже конкурсанти попередніх років дорослішали разом з ФЕСТИВАЛЕМ і покидали його лагідні, учительські руки. Змінюються й координатори, керівники делегацій… Проте, що залишається незмінним, то це ті емоції, те неймовірне, хвилююче, ейфорійне тремтіння, яке охоплює від самого серця і аж до кінчиків пальців, якими тримаєш ручку, що скоро писатиме матеріал у конкурсну газету.
«Прес-весна» для мене – як хороший друг, котрого дуже рідко бачиш, але зустріч з яким завжди неповторна і приносить лише найкращі враження. І зовсім неважливо, яке місце хто виборює, скільки нагород везе додому. Важливо те, що перша сходинка до Великої мрії починається з ФЕСТИВАЛЮ «Прес-весна на Дніпрових схилах».

Журналістика – невиліковна хвороба. У цьому на власному досвіді переконався Андрій Желтов. Будучи школярем, хлопець зрозумів, що хворіє «четвертою владою» і що це справа його життя, як би гучно це не звучало. Діагностував це «захворювання» хлопчина дуже легко, адже паралельно цікавиться медициною. Впевнений у тому, що завжди є куди рости, а тому вважає, що одна вища освіта – це занадто легко: потрібно бути спеціалістом більш широкого спектру.
Та обов’язково перше місце серед його пріоритетів посідає освіта, фоловером якої він є, а потім все інше.
«Прес-весна» одного разу вирішила долю Андрія, поєднавши його з Київським міжнародним університетом: за перемогу в одній з номінацій адміністрація вишу надала хлопцеві сертифікат зі знижкою на навчання на п’ятдесят відсотків. Це був вирішальний момент у виборі навчального закладу для майбутнього абітурієнта.
Андрій Желтов вдруге бере участь у цьому фестивалі, та перемогу цьогоріч отримав вперше. Стримуючи емоції, хлопчина розповідає про свою першу участь в заході. Каже, що вирішив спробувати з цікавості. Та, як новачку, йому не пощастило. Але здаватися він не мав наміру. Вдруге фортуна повернулася обличчям до Андрія, чому він відверто радий.
Андрій стверджує, що не потрібно засмучуватись, не досягши своєї мети з першої спроби, варто робити повторні спроби, лише тоді ви обов’язково досягнете вершин.
Наш співрозмовник не вважає значною перемогою отримання грамоти чи подяки, але він більше ніж впевнений, що такі «папірці» мотивують, спонукають до рішучих дій, тобто певною мірою це перший крок до зірок. Андрій підкреслює: не нагороди виділяють професіоналів своєї справи, а справжня масштабна праця.

Юлія ШЕРЕПОТ