Кожен фестиваль побудований на зародження своїх, особливих традицій. І "Прес-весна" не виняток! Хоча, час не шкодує нічого, все змінюється, нове заміняє старе, нові учасники - нові традиції. Але на нашу думку, варто згадати те, що відійшло в минуле в рамках фестивалю, але назавжди залишилося в пам'яті і серцях учасників.
~ Квест Києвом. Незабутні емоції, коли приїжджає до столиці можливо й вперше, а тобі дають завдання - знайти в місті локацію і зробити фото. Що ж, кращого способу познайомитись з містом і його жителями, які щедро інформували учасників про те чи інше місце і не вигадати. І хоча в останні роки площа квесту значно скоротилася, ми сподіваємось, ця традиція ще повернеться в фест-маршрут.
~ Машини на стоянці КПДЮ стоять без діла? Давайте їх розфарбуємо! Лише гуаш, руки, фантазія і сміх - нічого зайвого. В ході акції жодна "нефестивальна" машина не постраждала, та й "фестиваль" потім легко відмилися. А от чудовий настрій і незабутні враження учасникам були гарантовані.
~ Час на знайомства і змішування команд на квести. Три дні занадто мало, щоб перезнайомитись, особливо коли потрібно щось знімати, фотографувати і записувати. В залагодженні цієї проблеми дуже допомогала організація великих квест-команд, а не лише "хто з ким приїхав". Імена не дуже запам'ятовувались, та і часу на це не було. Зате Хмельницький точно знав, що з ними Одеса, а Миколаїв шукав компанйонів, голосно гукаючи: "Херсон! Ви де?" І з тією ж фразою приїжджали наступного року, у пошуках давніх знайомців. Така собі акція "Схід і Захід разом" від ЮН-ПРЕСу.
~ Вечірка-екскурсія пароплавом по Дніпрі. Що може бути краще, ніж вечірній Київ, плескіт хвиль і бризки найзнаменитішої річки України? А коли це все супроводжується танцями, музикою і веселим конкурсами, які дають можливість нарешті розслабитися і насолоджуватися спілкуванням з колегами з інших куточків світу перед нічною редакцією, так взагалі про краще часопроведення годі й мріяти! Пароплави, за вами учасники сумують найбільше!
Нововведення
ЮН-ПРЕС не втомлюється дивувати. Щороку фестиваль доповнюється новими фішками, які потім неодмінно стають родзинками "Прес-весни". ХVII фестиваль не став винятком. Що ж нового з'явилося?
~ Цьогоріч "Прес-весна на Дніпрових схилах" розширює свої внутрішні кордони і змінює звичні для неї і для нас локації. Так знайомство і нагородження з палацу дітей та юнацтва було перенесено до Pochaina Event Hal, а замість пароплавної екскурсії - візит до парку "Київська Русь"
~ Приємною несподіванкою стала фотовиставка юних фотографів з міста Кракова, вихованців Центру молоді ім. Д. Йордана. Назва виставки, "Фотографії як намальовані" цілком виправдано, адже відірвати погляд від робіт, представлених там, неможливо
~ Новинкою стало й те, що вперше за всі роки існування фестивалю була презентована робота-переможець у номінації "Відеоробота". Сподіваємось, ця традиція приживеться і пошириться на усі номінації
~ Рекордсменом цього року стала і тривалість брифінгу. 15 хвилин на загал. Але і жюрі і запрошені гості з радістю готові були відповідати на усі наші запитання після офіційного спічу.
Основна новинка, підготовлена працівниками та вихованцями КПДЮ ще досі засекречена, але ми сходимо дізнаємось і вам розкажемо.

Хіба могли ми з гордо піднятою головою скандувати, що журналісти, що можемо все, якби не кинули виклик собі? Цьогоріч створення газети під час "Нічної редакції" Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячо-юнацької журналістики "Прес-весна на Дніпрових схилах" не є обов'язковим. Тільки не для нас. Ось вона - ініціатива, створена за одну ніч газета, яка висвітлює всі фестивальні події та окреслює його традиції й новинки. Може, не досконала, мабуть з помилками, зате створена з радістю й натхненнення.

Прес-весняний спецвипуск ІрпіньTime 

Кожен журналіст, навіть початківець, знає формулу журналістського успіху або як її ще називають формулу трьох «П». Це такі якості як патріотизм, професіоналізм та порядність. Але спілкуючись з молодими «журналістами» на фестивалі ми вивели свою формулу далеко не трьох «П»:
Пунктуальність – коли в незнайомому (знайомих це теж стосується) місті треба знайти якусь вулицю, потрібно вийти з дому набагато раніше або колеги першими заберуть увесь цікавий матеріал.
Поїсти – інколи це просто межа твоїх бажань і ні про які інтерв’ю та статті думати неможливо. Хороший журналіст – ситий журналіст.
Простота – завжди треба посміхатися, бути відкритим та намагатися усілякими способами справити гарне враження на свого співбесідника.
Причепуритись – пам’ятай, що сьогодні у всіх є камери і ти маєш виглядати просто бездоганно, розвертатися робочою стороною та бути напоготові аби уникнути всіляких курйозів.
Поспати – хтось каже, що журналіст, котрий виспався істота неіснуюча в природі і зустрічається лиже разом з єдинорогами, русалками та домовими. Але ні, все можливо якщо захотіти. Виспаний журналіст – дуже-дуже хороший журналіст.
І головне виведене нами правило:
При нагоді – виконувати основну задачу, звичайно, важливо, але не треба забувати, що доки ти ганяєшся за одним потрібним дядечком «при нагоді» можна розпитати ще когось не менш цікавого.

"Прес-весна" схожа на великий мурашник: усі метушаться, кудись поспішають, перешіптуються чи сміються, що аж зала величного
Pochayna Event Hall здригається. Хтось, побачивши на сцені давнього знайомого, з-за куліс гукає його, широко розкривши обійми. Хтось використовує кожну мить для налагодження нових товариських (і не тільки) контактів. А ми після декількох хвилин розмови з дівчиною, яка потрапила на фестиваль зовсім випадково, повертаючись з роботи і вирішивши дізнатися "що воно таке", у відповідь на своє "Ми конкурсанти!" почули щире і тепле "Ви круті! Я за вас вболіватиму". І зовсім неважливо, що, можливо, це наша перша й остання зустріч. І що швидкий темп роботи завадив обмінятися не тільки контактами, а й поцікавитися, як кого звуть. Але ми знаємо, що за нас вболіватимуть. Щиро, від усього серця, радіючи нашій перемозі.

З чого починається мрія? З маленької подорожі, коли ще восьмикласницею вирушаєш на «Прес-весну», їдеш майже 40 хвилин до хостелу, а виходиш звідти всього за 10, щоправда іншим шляхом. Коли волонтерів не призначають тобі, а ти сам обираєш, кому довірити супроводжувати себе протягом фестивальних днів, а потім це знайомство переростає у дружбу. Дружбу, яку подарував тобі ФЕСТИВАЛЬ.
Ти закохуєшся в «Прес-весну» з першого подиху. Це неймовірне відчуття, коли в одному залі збирається неймовірна кількість талановитих людей, які не просто мріють спробувати себе у ролі журналістів, операторів чи фотокореспондентів, але впевнено йдуть до своєї мети, навіть якщо задля цього доводиться не спати кілька ночей поспіль. І насправді спати зовсім не хочеться. Адже робота настільки захоплює тебе, що час летить непомітно. Намагаєшся вкласти в свою відеороботу (а вперше на фестиваль «Юн-пресу» я потрапила саме в номінації «Медіаробота») усі ті враження, які було пережито за два дні фестивалю і розумієш, що 5 хвилин відео – таки замало, щоб поділитися усіма емоціями.
Наступні роки ФЕСТИВАЛЮ показали, що й кількох сторінок друкованого тексту недостатньо, аби вмістити колорит подій, зустрічей, емоцій, цікавих людей і розумних думок, які не просто записуєш, але й проносиш через кожну свою подальшу роботу. Удосконалюєш набуті навички і з того, хто вперше поїхав, бо «було цікаво, як там», стаєш завсідником, тому що цікаво, «чи вдасться зростати професійно в обраному напрямі».
Фестиваль – як наркотик. Якщо ти приїжджаєш вперше, налаштовуйся, що тебе буде тягнути сюди постійно. Ти отримуєш нагороди лауреата й мариш перемогою. Перемагаєш і прагнеш повторити, а то й перевершити свій попередній результат.
Саме на «Прес-весні», будучи одинадцятикласницею, я знайомилась з викладачами гуманітарних спеціальностей різних вузів. Саме фестиваль не лише назавжди закохав мене у «четверту владу», а й сприяв тому, що я стала студенткою-журналісткою Університету ДФС України в мальовничому місті Ірпінь.
І ось сьогодні я святкую свій маленький фестивальний ювілей – 5 років: від школярки, яка мало що уявляла про «Прес-весну» і «Юн-прес», – до студентки спеціальності «журналістика».
Багато що змінилося. Мій перший волонтер, наприклад, п'ять років тому був звичайним школярем і гуртківцем КПДЮ, що з року в рік є основною локацією ФЕСТУ, а нині він працює у цьому закладі та вже сам навчає майбутніх волонтерів «Прес-весни».
«Ніколи не хотів бути на місці учасника ФЕСТИВАЛЮ, завжди приваблювало закулісся. Мало хто знає, наскільки там цікаво. Адже для вас «Прес-весна» – це три дні і крапка. А для нас – місяці кропіткої підготовки. І от коли ти вже стоїш за кулісами за хвилину до виходу на сцену, а з зали на тебе дивиться безліч очей – знайомих і нових – ти розумієш, що все не даремно. Вступив до вишу навчатися на історика, але ФЕСТИВАЛЬ дає змогу відчути себе у багатьох творчих ролях, від ведучого, до журналіста усіх напрямків», – розповідає Олександр Адаменко (так-так, той самий давній знайомим, який цьогоріч вже виконує роль «шефа» над волонтерами, ведучими і всіма юними активістами, які роблять фестиваль максимально цікавим та комфортний для нас).
Серед учасників вже не так просто знайти старих знайомих, адже конкурсанти попередніх років дорослішали разом з ФЕСТИВАЛЕМ і покидали його лагідні, учительські руки. Змінюються й координатори, керівники делегацій… Проте, що залишається незмінним, то це ті емоції, те неймовірне, хвилююче, ейфорійне тремтіння, яке охоплює від самого серця і аж до кінчиків пальців, якими тримаєш ручку, що скоро писатиме матеріал у конкурсну газету.
«Прес-весна» для мене – як хороший друг, котрого дуже рідко бачиш, але зустріч з яким завжди неповторна і приносить лише найкращі враження. І зовсім неважливо, яке місце хто виборює, скільки нагород везе додому. Важливо те, що перша сходинка до Великої мрії починається з ФЕСТИВАЛЮ «Прес-весна на Дніпрових схилах».