До Музею історії університету приходять не лише за знаннями про минуле нашого закладу. Іноді сюди приходять за пам’яттю про найдорожчих людей. За частинкою родинної історії. За своїм корінням.
Сьогодні до музею звернулася Дяченко Інна Миколаївна, уродженка Луганщини. Вона розшукувала відомості про свого батька — Франса Миколу Єгоровича, випускника Ірпінського гірничо-паливного технікуму 1957 року.
І сталося маленьке музейне диво.
У фондах знайшовся планшет випускників спеціальності «Гірничі техніки» 1957 року. Серед десятків молодих облич — її тато. Знайшлася і фотографія, на якій він зовсім юний — таким, яким його пам’ять доньки майже не зберегла.
А далі — ще один неймовірний збіг. На запит музею в архіві Державного податкового університету відшукали особову справу Миколи Єгоровича за 1948–1957 роки.
Документи, яким майже сімдесят років, сьогодні стали для доньки безцінним родинним скарбом.
Інна Миколаївна не стримувала сліз. Адже все, що пов’язане з її родиною, залишилося на тимчасово окупованій території. А тут, в університетському музеї, раптом ожила частинка минулого — батькова юність, його студентські роки, його дорога в життя.
Екскурсія музеєм та територією університету стала для неї не просто знайомством із нашим сьогоденням. Це була мандрівка в часі — подорож дорогами батькової молодості.
Можливо, саме в цьому і є одна з найважливіших місій музею: зберігати не лише історію установи, а й людські історії, які могли б назавжди зникнути.
Бо за кожним документом — людина.
За кожною фотографією — доля.
За кожним прізвищем — родина.
А іноді — цілий світ, який хтось дуже хоче повернути собі.
Ми щиро раді, що сьогодні допомогли Інні Миколаївні знайти цей маленький, але такий важливий фрагмент родинної пам’яті.
Вона вже долучилася до групи «Музей історії університету». І ми дуже сподіваємося, що відтепер Інна Миколаївна — не просто наша гостя, а друг музею, частина великої університетської родини.
Музей зберігає історію. А іноді — допомагає людям знайти самих себе.
