1. З допису «ПЕРЕБІГ ПОДІЙ», укладеного керівництвом ДПУ зі свідчень очевидців.
«У місті паніка, так як після нічного обстрілу багато значних руйнувань міських споруд та приватних будинків по вул. Степанівській, Тургенівській, Садовій, Мечнікова, Павленка (біля університету), деякі повністю знищені.
Місцеві жителі привели в укриття по вул. Садова, 86, громадянина США. Він назвався Крісом і повідомив, що перебував у відрядженні в Україні, та не встиг евакуюватися. Чоловік погано почував себе, скаржився на болі в животі, обличчя мало жовтуватий відтінок. Наступного дня Кріса забрали автомобілем для подальшої евакуації».
2. Уривки зі «ЩОДЕННИКА ВІЙНИ» Галини ЧИГРИНОЇ – к. ю.н., доцента, професора кафедри кримінальних розслідувань.
«08.03 - Зі святом всіх привітали. Новини внизу (на вахті) розповіли. Новини невтішні – перемовини ні до чого не привели. Люди в основному готові слухати новини тільки щодо Ірпеня і того, як звідси вибратися. Це свідчить про те, що втомилися і хвилюються за своє власне життя. Всіх можна зрозуміти.
Закінчився і газ. Тепер гарячої води для чаю не можемо у наших дівчат закип’ятити у приватному секторі, як робили це вчора. Треба щось думати. О 10.00 генератор обіцяли запустити. Може, там і кип’яток добудемо та телефон зарядимо. Якщо і телефони розрядяться – зовсім не буде зв’язку зі світом.
На вулиці сніжок. На жаль, ця краса нікого не радує. Але я не думаю, що так буде завжди. Все повинно закінчитися перемогою.
Після 15.00 почалася паніка. Прибіг молодий хлопець, почав всіх агітувати евакуюватися. Люди з підвалу повискакували. Я спробувала їх зупинити – вийшло частково… Розмовляла з водієм автобуса, коли він повернувся. Говорить, що довіз людей до Романівки. Міст на Київ розбитий, далі всі пішли пішки. Чи зустріли їх там волонтери – невідомо. Хвилююся за тих, хто поїхав. Зв’язку немає…
09.03 – Війна продовжується. Всі почали до мене бігати – все погоджують. Я стараюсь всіх підтримувати. Слухаю радіо – розповідаю все, що почула. 9.45 – сильна стрілянина з боку Романівки. О 10.00 піду в центральний корпус за новинами.
Вже прибігли з вахти – чекають всі. Дай Боже нам мудрості і терпіння!!! Домовилися про коридори (зелені). З гуртожитку (з підвалу) частина людей виїхала. Особливо «кипішові» поїхали. Забрали американця (хай йому щастить!). Залишилися самі стійкі. Будемо триматися. Добре, що додзвонилася додому, всіх трохи заспокоїла. Потім дізнаюся (після війни!), хто повідомив, що ми під завалами… Паніка страшна річ! Люди згуртувалися, допомагають один одному. Очевидно, потрібна була ця страшна біда, щоб люди переглянули своє життя, переоцінили стосунки і обрали для себе нові цінності. Цінимо життя. Все інше – другорядне.
У вечірніх новинах дізналися, що не випустили на Стоянці автобуси. Казали, що їх там 50 штук!!! Що вони будуть робити, бідні, в тому лісі? Жах! По радіо нічого не говорять. Завтра спробую з ними зв’язатися з 7-го поверху.
10.03 – 15 день війни! Зранку говорять про зелені коридори… Наші вчорашні проїхали!!! Перемовини в Турції ні до чого не привели. У підвалі все менше людей. Солярки в нас залишилося на 2-3 дні (хлопці на котельні сказали). Питна вода вже теж на межі. Але будемо триматися!! Дівчата з їдальні приготували смачнючий борщ і котлети. Всі їх хвалили».
