Олександр Марків народився 6 серпня 1981 року в місті Обухів на Київщині.

Навчався в Академії державної податкової служби України в Ірпені (2003, фінансове право), МАУП (2007, облік і аудит). Закінчив військову кафедру (молодший лейтенант запасу).

Юрист, менеджер, митний брокер, фахівець з логістики.

З 2002 року працював на ВВП “Біор”, в Науково-дослідному інституті механічної обробки деревини, ДПІ Обухівського району (2004—2010), на Київському картонно-паперовому комбінаті, ЗАТ “Ерго”.

За віросповіданням – “православний рідновір-язичник” (так писав у себе в ФБ).

Марків був багаторічним членом військово-історичного клубу “Повстанець” у Києві (спеціалізація клубу – УПА і війська доби УНР). У “Повстанці” Сашка кликали “друг Чумак”.

Олександр  брав участь у Революції Гідності, воював у зоні АТО/ООС у лавах ЗСУ, а пізніше – Нацгвардії, пройшовши складний відбір до Бригади швидкого реагування.

Служив командиром зенітно-ракетного взводу у 4-й бригаді оперативного призначення НГУ (БрШР).

До армії пішов ще 2014 року, відразу потрапив на фронт, служив на різних молодших командирських посадах у 72-й окремій механізованій бригаді.

“Пройшов страшні заміси, з яких виходив цілим і неушкодженим, був під Зеленопіллям, в Гранітному….
Завжди був зі своїми вояками в одних окопах, бліндажах, поламаних “бехах”, спалених стайнях… Був впертим і завжди йшов до кінця

“Завжди спокійний, доброзичливий та розсудливий, Олександр був надійним другом для своїх побратимів. Його пристрастю була військова історія та реконструкція. Та понад усе він любив свою дружину й маленького сина, заради яких віддав найцінніше.

27 вересня, внаслідок ворожого обстрілу, загинув командир зенітно-ракетного взводу старший лейтенант Олександр Марків.

У Олександра залишилися дружина і син.