Є люди, чиє життя можна читати, мов книгу. Кожна сторінка – подія, кожен розділ – наполеглива праця, кожен абзац – урок для наступних поколінь. Саме таким є Іван Андрійович Максименко – кандидат філософських наук, доцент кафедри економічної політики, маркетингу та бізнес-аналітики факультету податкової справи, обліку та аудиту Державного податкового університету.

Він народився на світанку нового року – 1 січня 1944 - в селі на Київщині. І, мабуть, сам час визначив йому долю: бути тим, хто щоразу оновлюється, хто несе світло знань, хто живе для інших.

Його юність припала на роки, коли цінувалася кожна краплина знань, здобутих сумлінною працею і нестримною жагою до пізнання. Саме тоді він обрав свій шлях – шлях науки. Економіка, філософія, праця як смисл людського буття – ці теми визначили його наукову долю. Кандидатська дисертація «Праця, як спосіб реалізації життєвих цілей» стала своєрідним кредо життя: усе, що робиш, має служити людям.

Його робочий день – це не лише лекції й семінари. Це завжди розмова: зі студентами – про життя, з колегами – про перспективи, із самим собою – про сенс і відповідальність. Адже бути викладачем – означає не тільки дати знання, а й навчити шукати істину.

Йому за 80. За плечима – майже 60 років трудового стажу - і в державних установах, і 33 науково-педагогічного, з них близько 30 років – у нашому закладі освіти. Він бачив, як змінювалися часи, як реформувалася економіка, розбудовувався  виш, як зростали нові покоління студентів. І завжди залишався поруч.

Його лекції студенти згадують як діалог – щирий, глибокий, сповнений прикладів із життя. Бо для Івана Андрійовича економіка – це не лише цифри й закони, це історія людини, її вибір і цінності.

Нагороди й почесні відзнаки – то зовнішнє підтвердження великої внутрішньої праці. Його справжня нагорода – очі студентів, у яких загорається вогник розуміння, слова вдячності випускників, що роками потому пам’ятають: їхній Учитель навчив їх не лише економічним закономірностям, а й людяності. У цьому й полягає його унікальність: Іван Андрійович живе так, щоб залишати слід. Не гучний і яскравий, а глибокий і справжній – у серцях тих, кого навчав, з ким працював і знався.

Напередодні свята вшановуємо Івана Андрійовича. Він – не лише свідок історії університету, Він – її творець.