Історія Музею історії університету - це не лише про експонати й хронологію,  це передусім про людей, для яких пам’ять про заклад освіти є особистою цінністю, частиною власної біографії.  

У 2013-2016 роках музей очолювала Маркелова Тамара Іванівна - випускниця Ірпінського індустріального технікуму, з якого розпочався шлях нашого навчального закладу до статусу сучасного вишу. Її життєва і професійна дорога - яскравий приклад тяглості поколінь і вірності альма-матер. У 1978 році Тамара Іванівна закінчила Ірпінський індустріальний технікум за фахом «обробка металів різанням», працювала інженером-технологом на одному з ірпінських підприємств, а з 1999 року пов’язала свою діяльність із навчальним закладом - від провідного спеціаліста до керівних посад. Продовжила здобувати освіту на факультеті обліку та аудиту Українського фінансово-економічного інституту (нині ДПУ), керувала Видавничо-інформаційним центром, була радницею ректора, формувала інформаційний імідж закладу. Її ім’я тісно пов’язане з розвитком університетських медіа, зокрема газети «Податкова академія», а згодом — із всеукраїнським культурним простором. Очолюючи музей, Тамара Іванівна працювала з особливим внутрішнім розумінням його місії: зберігати історію закладу, який став частиною її власного життя. Музей у цей період залишався живим простором пам’яті, діалогу та шанобливого ставлення до минулого.

За роки роботи в ДПУ її діяльність була відзначена почесною грамотою Міністерства освіти і науки України за вагомий особистий внесок у підготовку й проведення заходів, знаком «Почесний працівник Державної податкової служби України», подяками за збереження історичної спадщини та популяризацію досягнень закладу освіти. Паралельно Тамара Маркелова утвердилася як відома журналістка, членкиня Національної спілки журналістів України й громадська діячка: співзасновниця, видавчиня та головна редакторка всеукраїнського журналу «Оксамит», а з початку повномасштабного вторгнення - головна редакторка журналу «Жінка», активна організаторка культурно-мистецьких ініціатив як в Україні, так і за її межами.

Нині, у ювілейний рік музею, з особливою вдячністю згадуємо тих, хто не просто працював тут, а тісно поєднав історію закладу з власною долею.

Наш музей - це пам’ять, що має обличчя. 

50 років - і кожне ім’я в цій історії незамінне.