Важко розмовляти з носієм мови, якщо твоя англійська далеко не ідеальна. А ще важче, якщо й для твого респондента «інгліш» – не рідна мова. І не друга іноземна, яку колись вчив у школі. Тут всі методи хороші – і жести, і швидкий перекладач, і польсько-англійсько-українські речення (нічогенький такий мікс!).
Наприкінці такого діалогу питаю у конкурсантки з Польщі: "Can we make a photo with you?". На що у відповідь чую: "Так, я фотограф". Повторюю повільніше. Результат – усмішка і нерозуміння в очах. Та фото ж таки треба! Вказую на телефон і на неї "Photo! Selfi! Make! Please". Сміялися обидві, фото зробили! Адже головна зброя інтерв'юєра на фестивалі – усмішка. Усміхнешся іноземцеві, зловиш від нього відповідь і розумієш – спільну мову знайдено, навіть без мови загалом.