«Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені»
Ліна Костенко «Триста поезій»
Мріяла літати, стати педагогом, а стали літати її слова, як «високовольтні лінії духу» незламної українки. Стала, як «Атланти, що Держать небо на плечах. Тому і е висота».
19 березня 2024 року відзначає свій 94-й день народження Ліна Василівна Костенко, аристократка духу, моральний авторитет, безаперечність позиції якої не порушується часом, простором, а тим більше політичними чи будь-якими іншими вітрами. Геніальна українська улюблениця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994), нагороджена медаллю Святого Володимира, Почесною відзнакою Президента України (2000). У 2000 р. стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги і нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року. 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Незбагненна сила поетичного слова. У кожного поета свій неповторний голос, своє бачення світу Українську поезію сьогодні важко уявити без Ліни Костенко. У її дивовижному за красою і силою поетичному слові гармонійно поєдналися зворушлива ніжність жінки і сила духу справнього борця.
Ліна Василівна Костенко народилась у мальовничому українському містечку Ржищеві на Київщині, у сім’ї українських інтелігентів, в учительській родині. !936 року сім’я переїхала до Києва, де дівчинка жила і навчалася на Трухановому острові, у «Київській Венеції», як називала його Ліна Костенко. Це живописне місце – невеличке селище, яке було зруйновано під час Другої світової війни. Оскільки батько за доносом був заарештований перший раз до війни на 13 місяців, вдруге - після закінчення війни, вступити на навчання до Київського університету не було можливості, бо «таких, як вона», туди не приймали. З часом все ж таки Ліна Костенко закінчує з відзнакою Московський літературний інститут, а перша збірка поезій «Проміння землі»з’явилась у 1957 р. Непросто складалася творча доля: після блискучого успіху трьох книжок наступає тяжкий 16-ти річний період замовчування. Ліна Костенко мужньо витерпіла і цькування влади, і несправедливу критику, і пасивне мовчання юрби. Щире захоплення викликають сила і яскравість творчого обдарування поетеси, велич і благородство духу. Ліні Костенко судилось жити у такий час, коли немодно, шкідливо і навіть небезпечно було говорити про загальнолюдські цінності, але лунали її слова «в приниженні не можна жити і перемагати…народ загубив свою відтворюваність». Саме тому глибока, гуманістична творчість поетеси, правдиве і щире слово викликали страх і шалену ненависть влади.
Вірші Ліни Костенко нікого із читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної любові — до людей, природи, рідного краю. Все, про що пише письменниця, про події сивої давнини чи кохання, красу навколишнього світу чи поезію, - читати однаково цікаво.
Поезія Ліни Костенко є по-справжньому неповторним явищем духовного життя української нації, торкаючись наших душ, вона пробуджує в них радісні, світлі почуття, робить їх благороднішими, чистішими. У всьому завжди залишатися людиною – життєве кредо поетеси.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутку, хоч воно, як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш, то уже навіки.
В одному з віршів Ліна Костенко з болем написала:
Усі усіх не люблять – то біда.
Це чорний дим невидимого пекла.
Ми вчаділи за декілька століть.
З огляду на воєнні події в Україні, особливо важливими є роздуми Ліни Костенко про демократію і кризу свідомості українського суспільства, висловлені ще на початку 2000-х років. Цю кризу свідомості наш народ пройшов, 24 лютого 2024 року. «Час працює на тих, хто працює на час. Тим більше тепер, коли найгірші прогнози справдились і в біблійних долинах заклекотіла війна, яка ставить уже остаточні альтернативи», — пише поетеса.
4 березня 2015 року Ліна Костенко передала добровольчому батальйону «Київ-1» кілька примірників своєї збірки «Триста поезій», на титульному аркуші однієї з книг вона написала раніше не друковані рядки:
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
Разом з Ліною Костенко віримо в наш народ, в його незламну силу, в нашу самобутність, в нашу незалежність, в нашу свободу, в нашу перемогу! Пам’ятаємо слова поетеси: «А ви думали, що Україна так просто. Україна - це супер. Україна - це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».
Олена Калита, к. пед н., доцент, доцент кафедри соціальних комунікацій, словесності та культури
