Уже 17 років Київ збирає на своїх вулицях майстрів ручки, камери, фотооб'єктива та клавіатури. Відкриває маленькі секрети та надає запалу і натхнення на майбутній рік. Їдуть не тільки з усіх куточків України, але з усього світу.
Фестиваль… Це місце, де можна розслабитись, потанцювати, завести нові знайомства, розбавити свої сірі будні яскравими фарбами та звуками. Подивитись на людей та їхні досягнення, насолодитися мистецтвом. Але фестиваль, на якому можна не тільки розважитись, але й здобути величезну кількість корисних навичок, – щось неймовірне. Саме такою для молодих журналістів постає «Прес-весна…». Чим може похизуватися журналістський фест? Новою статтею, цікавим розташуванням зображень на обкладинці або «не заваленим» горизонтом в кадрі? Звичайно, ні.
З одного боку, це досвід та цікаві знайомства. А з іншого – кому потрібно не спати ночами, вичитувати тексти, підбирати заголовки, фотографії та влучні цитати? Відповідь дуже проста – учасникам «Прес-весни на Дніпрових схилах». Схиблені, просто якісь схиблені! Але саме такі напружені моменти роботи над матеріалами дають безцінний урок. Урок, який не знайдеш у книжках та не отримаєш на лекціях. Те, що потім стане в нагоді, коли ловитимеш дедлайни з редакційними завданнями. Твердо знатимеш, що можеш все та навіть трохи більше.
Кажуть, що в багатьох місцях є запах, смак, дія, які асоціюються з ними. Що ж, за декілька днів фестиваль став асоціюватися з кавою, дожовуванням печива на ходу (бо треба піймати «жертву» для інтерв’ю) та фразою «Ми перевиконали свій план. Стій, пішли ще з тим поговоримо». А потім ти, втомлений біганиною, сповнений вражень, щасливий, їдеш додому, мрієш про прохолодний душ і тепле ліжечко, але – треба працювати. І найкрутіше те, що як тільки переступаєш поріг будинку, шалена енергія фестивалю наздоганяє тебе. Робота (і вода в чайнику) закипають з неймовірною швидкістю, думки наповнюють кімнату, хазяйнують в твоїх шухлядках та на полицях, доки не стануть частиною чогось об’ємного, матеріального, такого ж атмосферного, як фестиваль.
Для багатьох із нас цьогорічна «Прес-весна» стала першою. Але ми вже встигли закохатися в тутешню атмосферу та людей, які її створюють. Ніхто не шкодуватиме про витрачені (хоча правильніше сказати: «здобуті») вихідні, ніхто не згадає про втому. У пам’яті лишаються лише приємні моменти, які ми обов’язково згадаємо в наступному році – на повнолітті фестивалю. До зустрічі, вісімнадяцята «Прес-весно», знову – на Дніпрових схилах!
ВЛАДИСЛАВА ХЛЮСТ, головний редактор газети «ІрпіньTime»,
Фестиваль… Це місце, де можна розслабитись, потанцювати, завести нові знайомства, розбавити свої сірі будні яскравими фарбами та звуками. Подивитись на людей та їхні досягнення, насолодитися мистецтвом. Але фестиваль, на якому можна не тільки розважитись, але й здобути величезну кількість корисних навичок, – щось неймовірне. Саме такою для молодих журналістів постає «Прес-весна…». Чим може похизуватися журналістський фест? Новою статтею, цікавим розташуванням зображень на обкладинці або «не заваленим» горизонтом в кадрі? Звичайно, ні.
З одного боку, це досвід та цікаві знайомства. А з іншого – кому потрібно не спати ночами, вичитувати тексти, підбирати заголовки, фотографії та влучні цитати? Відповідь дуже проста – учасникам «Прес-весни на Дніпрових схилах». Схиблені, просто якісь схиблені! Але саме такі напружені моменти роботи над матеріалами дають безцінний урок. Урок, який не знайдеш у книжках та не отримаєш на лекціях. Те, що потім стане в нагоді, коли ловитимеш дедлайни з редакційними завданнями. Твердо знатимеш, що можеш все та навіть трохи більше.
Кажуть, що в багатьох місцях є запах, смак, дія, які асоціюються з ними. Що ж, за декілька днів фестиваль став асоціюватися з кавою, дожовуванням печива на ходу (бо треба піймати «жертву» для інтерв’ю) та фразою «Ми перевиконали свій план. Стій, пішли ще з тим поговоримо». А потім ти, втомлений біганиною, сповнений вражень, щасливий, їдеш додому, мрієш про прохолодний душ і тепле ліжечко, але – треба працювати. І найкрутіше те, що як тільки переступаєш поріг будинку, шалена енергія фестивалю наздоганяє тебе. Робота (і вода в чайнику) закипають з неймовірною швидкістю, думки наповнюють кімнату, хазяйнують в твоїх шухлядках та на полицях, доки не стануть частиною чогось об’ємного, матеріального, такого ж атмосферного, як фестиваль.
Для багатьох із нас цьогорічна «Прес-весна» стала першою. Але ми вже встигли закохатися в тутешню атмосферу та людей, які її створюють. Ніхто не шкодуватиме про витрачені (хоча правильніше сказати: «здобуті») вихідні, ніхто не згадає про втому. У пам’яті лишаються лише приємні моменти, які ми обов’язково згадаємо в наступному році – на повнолітті фестивалю. До зустрічі, вісімнадяцята «Прес-весно», знову – на Дніпрових схилах!
ВЛАДИСЛАВА ХЛЮСТ, головний редактор газети «ІрпіньTime»,
фото Ольги КАЦАН
