Що робити, якщо в автобусі не вистачає місця сісти зі своїми? Правильно, проситися до когось підсісти. І це такі чудові моменти фестивалю, коли ти, вибачаючись, підходиш до когось, питаєш, чи можна до них, а тобі радо посуваються та поплескують по вільному місці.
Фестивальною дорогою мене прихистили Чернівці. Не місто, звичайно, а делегація. Відкриті, щасливі та неймовірно гостинні. Встигли навіть припросити в гості, розпитати про навчання в університеті, журналістику і просто склали балакучу компанію на всі 50 км шляху.
Взагалі фестивальний автобус – це торбинка маленьких неймовірностей. Саме тут можна почути історії, які бентежать молоді серця. Ну, або просто віддати найдорожче – зарядку для телефона дівчинці, що сидить перед тобою і нервує через розряджену батарею. Про інші моменти, миті, фрази, образи, ідеї – обов’язково напишу… Потім… Колись…

Владислава ХЛЮСТ