«Є традиції, які мають особливий сенс. І сьогодні одна з таких особливих традицій університету оживає знову — занесення до Золотої книги пошани», — наголосив очільник університету Дмитро Серебрянський.
Сьогодні в стінах Державного податкового університету відбулася подія, якої чекали чотири роки. Засідання постійної комісії з питань занесення до Золотої книги пошани — це не просто формальна процедура. Це пошук взірців. Це визнання тих, хто своїм прикладом надихає інших.
Згідно з чинним Положенням про Золоту книгу пошани, комісія розглядала два ключові питання: кандидатури для занесення та затвердження остаточного переліку осіб, рекомендованих до цієї високої честі.
Останній раз Золота книга пошани поповнювалася у 2021 році. Відтоді минуло чотири насичених роки — 2022-й, 2023-й, 2024-й і 2025-й. Роки випробувань, роки стійкості, роки, коли особливо чітко проявилися справжні лідери університетської спільноти.
Директори інститутів і декани факультетів презентували кандидатів, які раніше вже пройшли попередній відбір на вчених радах своїх підрозділів. Кожна біографія — це історія досягнень. Наукові здобутки, спортивні перемоги, державні нагороди. Студенти-стипендіати різних престижних програм. Свідомі молоді люди, які не просто навчаються, а творять університетське життя — ініціюють, підтримують, надихають. Викладачі, які віддали університету десятиліття праці. Фахівці з вагомим науковим доробком. Ті, хто формував і продовжує формувати імідж закладу.
Обговорення виявилося жвавим. Навіть гострим. Бо як обрати між достойними? Як визначити кращих серед кращих?
«Голосування має бути об’єктивним, — наголосив Дмитро Серебрянський. — Ми шукаємо тих, хто є взірцем і зразком для всіх інших. Тих, хто не просто має здобутки, а є справжніми лідерами».
Понад три години тривали обговорення та дискусії. Лічильна комісія працювала з абсолютною прозорістю. І нарешті — таємне голосування визначило тих, хто увійде до Золотої книги пошани.
Імена нових представників Золотої книги пошани будуть урочисто оголошені на День студента. Тоді ми всі дізнаємося, хто саме удостоївся цієї високої честі.
Відновлення традиції після чотирирічної перерви — це символ. Символ того, що навіть у найскладніші часи університет пам’ятає і цінує своїх кращих. Що є речі, які не можна відкладати. Що визнання заслуг — це не формальність, а відповідальність перед спільнотою.
Працюємо з відкритим серцем — для спільноти, для традицій, для майбутнього університету.
