Мабуть, усім відомо, що Державний податковий університет має цікаву, більш ніж столітню історію. А от малюнки і записи про унікальну місцевість, на якій він розташований, мають вік куди більший за 100 років. Цю територію зобразив лікар Наполеона, коли ще не було самого міста Ірпеня, але на його місці вже знаходилося поселення «Пилипів Потік» (або «Потоки»).
Поселення згадується в книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії» Лаврентія Похилевича й позначено на карті під назвою «Пилипів потік». Згідно з народною етимологією, урочище назвали за ім'ям самітника Пилипа. За переказами, ніби там, де впали його сльози, що лилися потоками під час молитви в лісі, забив струмок, згодом там зробили криничку, яка дала сьогодні назву гідрологічному заказнику «Криничка».
Саме цю місцевість і змалював лікар Наполеона — Домінік П’єр Де ля Фліз. Як він опинився на наших теренах? Ця історія, хоча й не містична, але досить цікава. Як повідомляють краєзнавці, помічник головного хірурга французької армії, Домінік П’єр Де ля Фліз під час війни потрапив у полон. Звільнившись він не розгубився, а одружився з небогою графа, генерал-лейтенанта Василя Гудовича і оселився в Україні.
Колишнього лікаря наполеонівської армії Домініка Де ля Фліза у нас почали називати Дем’яном Петровичем Делафлізом. Завдяки своїм захопленням до живопису й етнографії протягом 1840-1850-х років він змалював багато міст і сіл Київщини, зокрема й поселення нашого регіону: Романівку, Мостище й хутір Любку в районі селища Коцюбинське.
До першого зображення Ірпеня, якого тоді ще не було, а лише хутір Пилипів Потік, Де ля Фліз зробив опис, що там мешкало 18 селян: 10 чоловічої статі і 8 жіночої, що із сходу на захід протікала річка Пилипів Потік, яка впадала в річку Рудню, очевидно притоку річки Ірпінь. Річка Пилипів Потік, як і багато інших маленьких річок, до нашого часу не дожила, зате в цій місцевості й досі протікає струмок, який живить флору і фауну унікальної місцевості з «корабельними» соснами й дубами до 30 метрів заввишки.
За переказами, згадував ці землі і митрополит Петро Могила, описуючи Приірпіння як місцевість на восьми джерелах, одним з яких могла бути лісова криничка, відома згодом як Чернеча, а сьогодні просто — Криничка. Назву Чернеча вона мала в той час, коли поруч оселились ченці (черниці), що їх виселяли з Києва в добу атеїзму, та які перебралися сюди після закриття монастирів. Криничка шанувалася православними, як свята. За її цілющою водою, як повідомляв журнал «Глобус» за 1926 рік, приїздили хворі з усієї країни.
Благословенна і благодатна наша земля, а скільки ще цікавого можна дізнатись, досліджуючи історію свого краю!
