Саме з цього будинку починалася епоха Ірпеня, коли його стали називати письменницьким Парнасом.
Але спочатку ця територія була дачною садибою київського купця Першої гільдії Івана Чоколова, який мав брата Миколу, теж купця, але Другої гільдії. Вони володіли винокурно-дріжджовим заводом на Подолі. У Києві й досі на Соломянці один із районів називають Чоколівкою.
Окрім згадуваного заводу майбутній власник будинку-легенди в Ірпені займався друкарською справою, мав кілька друкарень. На них інколи друкувалися брошури й заборонені книги, як от «Відкритий лист поляка П. Н. Белашеву» Є. Старчевського, де критикувалися польсько-російські відносини. Окрім цього видавництва Чоколова випускали географічні атласи, нотні збірки для всієї російської імперії. Не боячись Уваровської заборони, Іван Чоколов друкував українською мовою зібрання творів Нечуя-Левицького, був упорядником поетичних збірок популярних українських поетів.
За переказами, в зрілому віці, одружений Іван Чоколов, закохався у молоду балерину. На жаль, її ім’я невідоме, через що, можливо, це легенда. Начеб саме для своєї коханої балерини він і придбав землю подалі від Києва в Ірпені, спорудивши своєрідне «Ластівчине гніздечко». Знову ж таки, за легендою, кохана Івана Чоколова, коли дізналася, що він не може на ній одружитися, оскільки в нього була багатодітна сімя, начеб наклала на себе у цьому будиночку руки. Через що Чоколов впав у деперсію, й в 1914 році помер, а привид його коханої начеб з`являється й досі.
Сьогодні ніхто не може спростувати: має ця легенда реальний грунт чи ні, але з приводу будиночка Чоколова напрошується одна містична аналогія. Оскільки він займався друкуванням книг, інколи заборонених, то його діяльність знайшла продовження після його смерті в 1936 році, коли рішенням Раднаркому УРСР дім разом з прилеглою до нього територією був переданий Спілці письменників України й отримав назву Будинок творчості, що став письменницькою Меккою. Згодом тут були збудовані й інші корпуси котеджного типу. Одночасно в Будинку творчості могло мешкати 120 письменників. Влітку путівки були великим дефіцитом, через що початківцям літератури вони діставалася хіба що взимку.
Майже всі свої відомі історичні романи, як от про княжу епоху та Ярослава Мудрого («Диво»), Павло Загребельний написав в Ірпені, і його улюбленим місцем тривалий час був згадуваний будинок Чоколова, як і для Юрія Яновського.
Саме в Будинку творчості народилася легендарна «Рідна мати моя…» Андрія Малишка, Платон Майборода вперше наспівав свої «Білі каштани».
У 1938-му році ірпінський Будинок творчості письменників став так званим центром управління колективу перекладачів «Кобзаря». Очолював роботу Максим Рильський, проживав тут і Олександр Довженко й знімав деякі кінокадри для своїх фільмів.
Колись в Будинку творчості, як згадують письменники, було триразове харчування, пляшка вина на кожному столі. А ще парнá, бібліотека, бар, кінотеатр, пляж із дубовим помостом при вході до річки.
Деякі письменники тут проживали роками, а Василь Шаройко навіть 30 років, відзначивши тут 90-річний ювілей, все ж помирати поїхав у рідний Нікополь (2019 р.).
Наразі згадуваний будинок Чоколова знаходиться на реставрації, він був одним із центрів спротиву рашистської окупації. Але сюди варто завітати, щоб поблукати алеями чудового парку, де можна зустріти Музу, себто натхнення від споглядання, яке надихало і продовжує надихати митців. Чимало тут і скульптурних композицій.
