Світлина, на якій зафіксовано момент поєдинку заслуженого майстра спорту України з вільної боротьби, бронзового призера чемпіонату світу та срібного призера Олімпійських ігор Валерія Андрійцева з росіянином Анзором Болтукаєвим на чемпіонаті Європи у 2016 році, без перебільшення – історична та знакова. І не лише тому, що тоді Валерій переміг росіянина і став срібним призером чемпіонату Європи, а й тому, що це фото вціліло в спортивній залі Центрального корпусу Податкового університету, який практично повністю зруйнований. Прес-служба «Медіацентр» ДПУ поспілкувалася зі спортсменом, а нині – ще й студентом факультету соціально-гуманітарних наук ДПУ та дізналась про спортивну кар'єру Валерія Андрійцева, його волонтерську діяльність під час війни і роль «вічного студента». Докладніше – у нашому інтерв’ю.
– Університетська родина ДПУ добре знає наших чемпіонів, проте для тих, хто не знайомий з Вашою спортивною діяльністю розкажіть, будь ласка, з чого все почалося? Як Ви зрозуміли, що спорт - це Ваше покликання?
Для тих, хто ще не знайомий з моєю спортивною діяльністю пропоную переглянути фільм-переможець Гран-прі ювілейного Всеукраїнського конкурсу телевізійних програм НОК України «Світ спорту» «Валерій Андрійцев. Лист Чемпіона», основні зйомки якого проходили в стінах нашої Альма-матер. Нагородження якого, до речі, також проходило в приміщенні Конференц-комплексу Державного податкового університету. А як зрозумів, дуже просто. Виграв першість Європи та світу (сміється - ред.).
– Як вважаєте, які якості необхідні спортсмену, щоб стати переможцем і особисто Вам допомагають досягати успішних результатів?
Перш за все має бути мотивація, за для чого ви все робите. Для кожного вона індивідуальна. По-друге, повинна бути віра в свої сили, оскільки це найголовніша зброя спортсмена. А по-третє, потрібно терпіння, терпіння до режиму, терпіння до щоденних виснажливих тренувань, терпіння до поразок, терпіння яке спрямоване на здійснення реалізації твоєї цілі. А коли з’являються перемоги, то хочеш знову і знову здобувати перемоги - спочатку маленькі, на тренуванні, потім на першості залу, області, України. Але найбільше мотивують перемоги на міжнародній арені на чемпіонатах Європи, світу, Олімпійських іграх, коли в великому залі лунає Гімн твоєї держави, підіймається її прапор, всі глядачі встають, саме в ці короткі моменти тіло пронизує якось по особливому приємно, відчувається легкість та задоволення від цієї миті, яку хочеться відчути знову.
– Розкажіть детальніше про Ваш поєдинок з росіянином Болтукаєвим, що відбувся 2016 року. Які емоції Вас переповнювали?
Насправді це була не перша моя зустріч із Болтукаєвим. У 2016 році в мене було з ним 2 сутички. Перша – на чемпіонаті Європи, де поступився йому, що в свою чергу додало додаткової мотивації для «фідбеку», який стався в першій ж сутичці на Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро, до якої ми готувалися з особливою увагою відпрацьовуючи всі можливі і неможливі варіанти розвитку подій під час боротьби. Але сутичка йшла за планом і закінчилася з рахунком 8:5 на мою користь. А з приводу емоцій, їх не було зовсім, навіть коли всі раділи та вітали мене, оскільки подолав фаворита турніру. Одного з яких приїхав перемагати, просто, спокійно, виконуючи свою роботу, адже це був тільки початок змагань. Єдине, що додатково мотивувало в той момент, так це те, що під час сутички чув голос свого секунданта, який не зважаючи на рахунок і після кінця першого і на початку другого періоду говорив, що все добре.
– Чи здогадувалися, що Вам вдасться здобути перемогу у цьому поєдинку?
Якщо ти не виходиш на килим змагань такого рівня перемагати, то навіщо взагалі туди їхати?! Оскільки весь той час, що ти витратив на тяжкі щоденні тренування, на режим, обмеження в спілкуванні та іншому не залишає тобі іншого вибору, лише як виходити і заряджатися на перемогу! А якщо чесно, про це навіть не задумувався, просто вірив і просто робив свою роботу. Це як виконання домашнього завдання: ти маєш його зробити на 100%, а результат буде залежати від якості його реалізації.
– Поділіться, що ви відчували до супротивника в момент поєдинку? Чи відчували особливу агресію?
У спорті є таке поняття як «спортивна злість». Це єдине, що міг відчувати на той момент. Наприклад, коли були б якісь порушення правил зі сторони суперника, тоді замість неспортивної поведінки доводив правоту на своєму спортивному фронті. Адже такі ситуації дають ще більше сил та енергії задля здобуття перемоги. Не було особистої агресії, була лише моя робота. І на змагання їхав для того, щоб перемогти на них та стати олімпійським чемпіоном, тому і агресії до людини на килимі не могло бути.
– Якби Ви мали змогу знову вийти на килим разом із Болтукаєвим, то чи погодилися б на змагання? До речі, як Ви ставитеся до участі російських спортсменів у міжнародних змаганнях?
Якщо б ця сутичка стосувалася сьогодення, то категоричне - ні. Країни-агресори порушують фундаментальні принципи Олімпійської хартії, зокрема: взаєморозуміння, дружби, солідарності, чесної гри, використовуючи для цього спортсменів як пропагандистів війни на світовому та державному рівні.
– Що думаєте, про те, що саме фото Вашої перемоги над спортсменом з росії вціліло після окупації та пожежі корпусу.
Хотілося б процитувати слова Володимира Олександровича Зеленського на 52-й день війни: “Ми міцні, працюємо, дякуємо, пишаємося і всіх переможемо”.
– Розкажіть, як війна вплинула на Вашу спортивну кар’єру? З якими викликами стикнулися?
Думаю, як і в більшості спортсменів нашої країни, зірвався тренувальний процес повністю і навіть постало питання чи продовжувати далі спортивну кар’єру. На жаль, це все нелегко... Але тим самим допомогло зайнятися підтримкою спорту на організаційному рівні та комунікації.
– Розкажіть про Вашу діяльністю поза килимом, можливо, маєте цікаві ініціативи?
Окрім підтримки «спортивного фронту» майже з перших днів війни, допомагав налагоджувати взаємодію між федераціями, державними організаціями та спортивним суспільством, щоб наші спортсмени могли продовжувати тренуватися у відносно безпечних або безпечних місцях, виступати на міжнародній арені та перемагати, щоб розповідати світовій спільноті про реальні події під час військового стану в Україні, відправляли їжу, ліки та товари першої необхідності хлопцям на передову. Зараз, окрім популяризації спорту, займаюся подальшою розбудовою олімпійського руху та соціальних проєктів, збором доказів безпосередньо причетних до пропаганди і підтримки війни з боку країн-агресорів спортсменів, доведенням міжнародній спільноті, що в умовах сучасної політики росії та білорусі нейтральних учасників міжнародних змагань не буває. Оскільки навіть у тих, хто виїхав за кордон в дома залишилися родичі, знайомі та інші способи маніпуляції і примусу. А також інформуванням їх про те, що відбувається в нашій країні, тобто максимальним розголосом світовій спільноті про події в Україні та злочини рф.
– Ви як яскравий приклад істини: вік живи – вік учись, «вічний студент» нашого університету, яку ще спеціальність не встигли опанувати?
Щоправда, не тільки нашого, але в переважній більшості. Після Броварського вищого училища фізичної культури та спорту вступив до Національного університету державної податкової служби України на факультет обліку та аудиту. Провчився два роки, взяв академічну відпустку. Виграв чемпіонати Європи і світу серед молоді. Потім у 2007 році відновився на навчання, тільки заочно, і паралельно вступив на третій курс Національного університету фізичного виховання і спорту України, який закінчив з червоним дипломом. Потім знову вступив до нашого університету на юридичний факультет. У 2016 році захистив кандидатську роботу з фізичного виховання і спорту. А минулого року вступив в ДПУ на публічне управління та адміністрування. Щодо нових спеціальностей, то треба опанувати ще цю (сміється - ред.). А взагалі, унікальність наша в тому, що ми світовий бренд «українець», який потрібно постійно вдосконалювати та підтверджувати, оскільки наша держава йде шляхом євроінтеграції.
– І на останок, що можете побажати студентській молоді?
В першу чергу вчитися, оскільки знання це те, що ніхто у вас ніколи не забере. І наше з вами майбутнє, розвиток українського суспільства і його освіченість залежить від того наскільки якісно ви зможете реалізуватися в тій чи іншій сфері своєї діяльності. Не забувайте займатися спортом, підтримуйте своє здоров’я, будьте в єдності, а головне, залишайтесь людяними, щирими та могутніми, завжди залишайтесь справжніми українцями!
