Продовжуємо розповіді про унікальні куточки Ірпеня, події й постаті видатних людей. Тут завжди огортає віковічним спокоєм, на сторожі котрого наче стоять дуби у столітніх «кольчугах», яких тут багато на пагорбах, що нагадують маленькі Карпати. А ще біля самої кринички подивують високі вільхи, з потужним корінням, що в деяких місцях, коли виходить на поверхню, нагадують орлині лапи.

Око зачарує струмок, що снує срібну нитку між деревами, мов хоче зшити з опалого листя золотий килим Чорного лісу, як називали цю місцевість в давнину, а ще урочищем Пилипів потік. Податковий університет теж знаходиться в цій місцевості. Біля його корпусів ріс патріарх лісового царства — 700-й річний дуб, з діаметром стовбура в 6,1 м. У 2010 рік дуб загинув. Після втрати цього «старожила» найдревнішою природною пам'яткою  міста визнано 600-річний «Прадуб», про що було відповіднене рішення облради 17 червня 2010 р. «Прадуб» розташований на перехресті вулиць Лисенка та Мечникова. На висоті 1,3 м тридцятиметровий дуб має стовбур 5,9 метрів. 

Як повідомляється у Вікіпедії, згідно з народною етимологією, урочище Пилипів потік назвали за ім'ям  самітника Пилипа. За переказами, ніби там, де впали його сльози, що лилися потоками під час молитви, в лісі запульсував струмок, на якому постала криничка. Відтоді до святої кринички почали приходити сотні прочан.

Однак, якщо такий переказ відноситься до легенд, все ж є факти, котрі свідчать, що «Криничка» була місцем молитов, коли в Ірпінь, як в своєрідне заслання відправляли ченців з київських монастирів, що закривалися в час атеїзму в 30-их роках минулого століття. Отже монахи тут збиралися подалі від влади на спільні молитви. За свідченням старожилів тут була й катакомбна, тобто підземна церква. Знову ж таки, у 30-их роках, групу ченців на чолі з ієромонахом Еразмом репресували й про згадувану підземну церкву всі забули, але про криничку— ні, бо її вода й досі притягує до себе, наче магнітом. 

Місцевість «Криничка» пережила чимало трагічних подій, коли її джерело засипали недолугі функціонери в добу «серпа і молота», а в наш час її відстоювала громада від забудови. І таки відстояла. Сьогодні «Криничка» має охоронну грамоту гідрозаказника, а до неї не заростає стежка, як в давнину.

Колись про цілющі властивості її води ходили легенди, в Ірпінь на лікування приїжджали з усіх-усюд. Перекази свідчили, що декого сюди привозили на ношах, та після кількох тижнів лікування водою ірпінської кринички люди одужували й ставали на свої ноги, а комусь її вода помагала зцілювати зір. Побутує також переказ, що біля кринички бувала й Леся Українка. Хоча про це немає писемних свідчень, але це могло мати місце. Оскільки поетеса проживала в Києві по вулиці Саксаганській поруч з відомим гідропатом Вітольдом Камінським, який мав у Бучі водолікарню, в якій з допомогою простих водних процедур оздоровлював людей. Він і міг розповісти Лесі Українці про ірпінську криничку, де вона могла побувати.  

Місцевість біля кринички, нагадаємо ще раз, яку в давнину називали Пилипів Потік потрапила в історію тоді, коли ще до самого міста було дуже далеко. Але ця місцевість була настільки мальовничою, що її зобразив лікар Наполеона, головний хірург французької армії Домінік П’єр Де ля Фліз, який потрапив у полон. В одній із своїх краєзнавчих статей відомий історик Анатолій Зборовський написав наступне: «Але француз не розгубився. Він одружився з небогою графа, генерал-лейтенанта Василя Гудовича і оселився в Україні. На щастя для Ірпеня та багатьох інших міст і сіл Київського округу. Тому, що Дем’ян Петрович Делафліз (так його почали називати в нас) детально описав і навіть змалював багато міст і сіл Київщини, зокрема Романівку, Мостище і хутір Любку в нашому краю і згадуваний Пилипів потік, де неподалік сьогодні знаходиться податковий університет».

P.S. Згідно статті Вікіпедії топонім Пилипів Потік майже невідомий більшості мешканців кутка, оскільки місцеве населення постійно змінювалося унаслідок припливу новоселів.