Сучасне й майбутнє України, як і минуле, важко уявити без Тараса Григоровича Шевченка, без духовної сили його поетичного слова. З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці.
Якщо вірити в Божий промисел, то Бог послав нам Тараса Шевченка, аби нещасна, розтерзана Україна зцілилась нарешті, аби прорік Він нам «Хто ми? Чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті?»
«У кожного своя доля» – нагадав нам цю життєву істину Тарас Шевченко, хоч сам пішов далеко за межі своєї власної долі, заявив світові незнищенне – українці! За висловом Євгена Сверстюка, «жоден народ не ототожнював свого поета зі своєю душею і не поєднав його зі своєю долею так, як українці».
А доля переслідувала Шевченка в житті, скільки лиш могла.
«Нема нам закону над його слово, тільки одна народна поезія для нього і для всіх нас стоїть за віковічний взір, та й з народної поезії ніхто не зачерпнув так зглибока, як Шевченко…», писав про поетичний талант Тараса Шевченка Пантелеймон Куліш.
1840 року Шевченко дарує Україні й світові «Кобзаря».
Прикметна особливість «Кобзаря» – офорт на початку книжки за малюнком відомого художника Василя Штернберга: народний співець-кобзар із хлопчиком-поводирем – це узагальнений образ кобзаря, що дав назву збірці. Коштував «Кобзар» один карбованець сріблом. Самого Шевченка прозвали відтоді Кобзарем, а поезії його оселилися назавжди в серцях і душах мільйонів. Дві книги, обов’язкові в оселі кожного українця, – Біблія і «Кобзар».
Уперше, завдяки Шевченкові, його віршами заговорив народ. Шевченко і сам був тим народним життям.
У 1843р. поет повертається на Україну, яку 15 років тому покинув в обозі пана Енгельгарда. На нього чекали, знайомства з ним прагнули.
В Яготині, у маєтку Миколи Рєпніна, нащадка останнього гетьмана Кирила Розумовського, Шевченко вперше потрапив у середовище, де українська історія, ідея української свободи була темою, яку серйозно обговорювали. Але навряд чи він здогадувався про той біль, те розчарування, яке принесе йому побачення з рідним краєм. Тут він усім єством відчув увесь сором національної неволі, переживав, що іншим зовсім байдуже до долі цілої нації. Саме тут виникли задуми таких творів, як «Розрита могила», «Великий льох», «Чигрине, Чигрине…», «Холодний яр». Немолодий і простодушний Григорій Квітка-Основ’яненко чесно признавався, що при читанні Шевченкових поезій йому «волосся на голові підносилось».
В особистому житті Шевченкові не щастило. Біографи кажуть, що спогади про найперше ніжне дитяче почуття до сусідської дівчини Оксани Коваленко тішитимуть душу поета впродовж усього життя, але його єдиним справжнім коханням була дружина Платона Закревського – Ганна. Це кохання стало великим стражданням і болем його життя.
Життєрадісний дух допомагав Шевченкові долати найтяжче горе і пережити страшні роки, а буйна уява і пам'ять рятувала від зневіри, туги, розпачу. Його не всі розуміли, навіть освічені українці. Шевченко стояв на багато голів вище своїх сучасників. І це, власне, й було причиною його життєвої трагедії, його самотності.
Тарас Шевченко – ґеній думки і слова української нації – своїми помислами сягає далекого майбутнього, яке він ясно бачив оком пророка, зумів передбачити багато важливих історичних подій: «Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших».
Як і декілька століть тому, горить сьогодні Україна у вогні неоголошеної війни, як горіла колись у вогні Коліївщини. Втрачає своїх синів – цвіт нації. Через воєнні події в Україні по-особливому сприймаються твори Т. Шевченка «І мертвим, і живим...», «Кавказ», «Єретик».
Дух Шевченка супроводжав всіх учасників наших визвольних змагань у їхній боротьбі. Він розбудив почуття національної гордости. Він запалив українську душу вогнем революції і чинного спротиву проти всіх ворогів України.
Ми піднімалися, зміцнювались, утверджувались як нація з невмирущими прагненнями розуму і серця нашого Тараса . Пошуків Шевченкової правди сьогодні не сміємо припинити, мусимо бути готовими боротися за неї.
Нам, українському народові, залишилися його заповіти-мрії.
З повагою до таланту Кобзаря
та пошаною його творчої спадщини
кафедра мовної підготовки та соціальних комунікацій
