Ця назва пов’язана з літературною славою міста, в якому за переконанням дослідників, створено ледь не 90 відсотків літератури минулої епохи. Але ще задовго до цього визначення Ірпінь притягував до себе не тільки літераторів радянської доби, а й митців дореволюційного часу. Зокрема, в Ірпені бували Леся Українка, Микола Лисенко, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий, Олександр Купрін та інші.

Ірпінь і досі вабить до себе видатних людей, а ще надихає всіх своєю аурою до задумів і звершень — ви можете пишатися тим, що навчаєтеся в унікальному університеті цього міста. Все ж, де знаходиться вершина того магічного Парнасу?

Звісно, в Будинку творчості письменників по вулиці Михайла Стельмаха, який щоправда тривалий час (з 1950 по 1983 роки ) жив по вулиці Северенивіська 85, поет Максим Рильський по вулиці Центральній (на місці його садиби супермаркет АТБ), по вулиці Калініна, нині Кулиняка,— письменник Данило Кулиняк.

В Ірпені — багато вулиць пов’язаних з видатними іменами, як от по вулиці Василя Стуса, 42, колишній Пушкінській, ще й досі вцілів будинок, де влітку 1930 року відпочивав нобелівський лауреат Борис Пастернак.

Таким чином, усе місто можна назвати Парнасом, котрий і вас надихатиме, коли цікавитиметеся його історією й станете частинкою його неповторної природи, котра багата лісопарковими зонами й неповторними ландшафтами, озерами й луками між двома річками — Ірпенем, що дав назву місту, та Бучанки, від котрої теж пішли витоки міста Бучі.  

Мабуть, вам цікаво, звідки прийшло слово Парнас. Воно має давнє походження, так і досі називають гірський масив у Греції, де на одній з вершин було царство богів і муз. За однією із версій, Парнас перекладається, як дім богів.

Не відомо чи знав про це громадський діяч і підприємець Іван Чоколов — власник будинку-легенди в Ірпені, що поклав початок письменницькій Мецці. До слова зауважимо, що Чоколов теж не був байдужим до літератури, й маючи у власності друкарню, попри Уваровську заборону, видавав українською мовою зібрання творів Нечуя-Левицького, а ще був упорядником поетичних збірок популярних українських поетів.

З історичних довідок відомо, що в 1905 році Іван Чоколов одним із перших збудував на мальовничому, підвищеному березі річки Ірпінь, двоповерховий маєток, який за переказами начеб призначався для його музи, коханої балерини, ім’я котрої історія не зберегла, зате чимало домислів і легенд про це «любовне гніздечко», як називали ще дачу Чоколова. Починаючи з 20-х років, у літній період цю дачну садибу було пристосовано під профспілковий будинок відпочинку.

Із 1936 року колишню дачу Чоколова разом із прилеглою територією передали в розпорядження Спілці письменників України, назвавши Будинком творчості письменників, після Другої світової війни там споруджено двоповерхові корпуси для відпочинку й творчої роботи митців.

Відвідували ірпінський Парнас і закордонні літератори: Джон Стейнбек та Філіпп Боноскі зі США, Марія Марчанова з Чехії, П’єр Гамарра з Франції, Гьобнер Рольф з Німеччини, Яр Славутич з Канади.

Сьогодні в кожного з нас є чудова можливість здійснити власну мандрівку стежками письменницького парку й надихнутися атмосферою творчості, що панувала тут протягом багатьох десятиріч і спонукала до творення письменницьких шедеврів, як от Павла Загребельного, який майже всі свої історичні твори написав тут, зокрема романи «Роксолана» й «Диво», про княжу епоху за часів Ярослава Мудрого.

Поблизу письменницького Парнасу, нині вулиця Стельмаха,12, мешкала родина письменника Миколи Носова. В нашому місті пройшли його дитячі, а потім і юнацькі роки. Ірпінь настільки надихав письменника, що він стане автором всесвітньовідомої казки-трилогії пригод Незнайка зі своїми друзями- коротунчиками, що «жили» на вулиці Квітковій, котра знаходиться неподалік Будинку творчості письменника та його рідної садиби, в якій було багато квітів, вирощуваних мамою письменника. Про свій будинок Микола Носов згадуватиме з великою ностальгією: «Наш маленький білий будиночок із зеленим двосхилим дахом, без жодних прикрас, здається надто простеньким і навіть бідним у порівнянні з розкішним “замком” (будинком Капійковського), але якби мені запропонували, я б не погодився помінятися з Капійковским будинками, тому що наш будинок – рідний, а будинок Капійковського мені чужий… з ганку нашого будинку мені добре видно, як по залізниці проносяться потяги. Це велике задоволення — побачити їх…"

Що цікаво, вперше твір про Незнайку побачив світ у журналі «Барвінок» в 1953—1954 р.р.. Він друкувався одразу двома мовами — російською та українською.

А ще в Будинку творчості письменників Андрій Малишко, написав відому «Пісню про рушник». Цілющим озоном соснових гаїв надихалися: Микола Бажан, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Олександр Довженко, Павло Тичина, Олесь Гончар, Борис Олійник, Павло Мовчан, Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Григорій Кочур, Дмитро Паламарчук та інші.