Звичайно ж, бої за столицю проходили й через Ірпінь. 6 листопада 1943 року, тоді ще селище Ірпінь, визволили частини 74-ї Червонопрапорної дивізії 38-ї армії 1-го Українського фронту. У боях за Ірпінь полягло 172 воїни. Їх поховано в трьох братських могилах. Понад 500 місцевих жителів билися на фронтах Другої світової війни, визволяючи від ворога свою Батьківщину.
На жаль, цей день спонукає до сучасних аналогій, коли в березні 2022 року Ірпінь визволяли від рашистів. Ми зажди маємо пам’ятати героїчний опір Збройних Сил України, тероборонців, місцевих жителів, які пліч-о-пліч з військовими стали на захист держави. Ніколи не забудемо подвиг Героїв, які поклали власне життя за свободу та незалежність України. Населені пункти Приірпіння стали містами Героїв — містами патріотів, які виявили сміливість й допомогли всім нам вистояти!
Різні епохи, але, як і тоді, серце України — Київ, билося в унісон з народом, правдаякого ніким звойована ще не була…
А тоді, 6-го листопада 1943 року, під час Київської наступальної операції війська Першого Українського фронту завдали переломної поразки окупантам у ході боротьби за Україну.
Від початку вересня 1941 року і аж до листопада 1943 року Київ був під окупацією Німеччини. Саме на берегах річки Дніпро вирішувалася доля майбутнього країни. На той час німці створили стратегічний оборонний рубіж під назвою "Східний вал", де їх війська на правому березі ріки тримати оборону.
О четвертій годині ранку, шостого листопада 1943 року, Київ був звільнений від німецьких військ. У боях за столицю України загинули близько 417 тисяч солдатів та офіцерів радянської армії.
На сьогодні вважається, що таких значних втрат можна було уникнути, не проводячи такий відповідальний наступ поспіхом. Окупація Києва тривала 778 днів.
До осені 1943 року Київ було вщент зруйновано, у ньому залишилося 180 тисяч мешканців.
У країнах антигітлерівської коаліції Битва за Київ розцінювалася як потужний удар по нацистській Німеччині, що зруйнував усі її загарбницькі плани.
У 2022 році під Києвом теж було завдано переломного удару армії, полководці котрої зухвало казали, що здолають столицю за три дні, лякаючи увесь світ погрозами, що «Можем повторить», коли Україна з усім цивілізованим світом заявляли: Ніколи знову!».
Але гіркі уроки історії для кремлівських керманичів, які звикли переписувати історію на свій лад, не призвели до узагальнень і моральних цінностей, за якими живе цивілізований світ. Однак незнання історії не звільняє від відповідальності!
Рядками з минулого Ірпеня
Після німецької окупації були повністю зруйновані Головні майстерні (згодом на їх місці постав «Ірпіньмашторф»), цегельний завод, торфопідприємство. Після того , як були відбудовані мости, з 1947 року розгорнулося освоєння Ірпінської заплави загальною площею 8,2 тис. га, споруджувалася інженерно-меліоративна система, яка стала до ладу в 1952 році. В 1947 році в Ірпені почала працювати 4 київська експедиція «Лісопроект», а через чотири роки — Управління лісовпорядчими експедиціями України, яке вело роботи по захисту й збереженню лісів.
Відбудовувалися й почали працювати лікувально-оздоровчі заклади. Майже зразу після визволення відновили роботу лікарня, амбулаторія. В 1944 році в приміщеннях колишньої «Білої» дачі відкрито будинок відпочинку профспілки працівників шкіряної промисловості. У цьому ж році розпочалися заняття в середній школі. Діяв клуб залізничників.
У 1952 році в Головних майстернях введено в дію сталеплавильний цех. Підприємство освоїло виробництво нових машин, зокрема універсального торфоескалатора на гусеничному ходу. В лютому 1957 року майстерні було реорганізовано у машинобудівний завод «Ірпіньмашторф». Валова продукція підприємства в 1958 році збільшилася проти 1955-го в 1,7 раза.
