О 16:00 мільйони вікон по всій країні затремтять вогниками свічок. Кожен — за мільйони тих, кого забрав голод.
Голодомори 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років — це не просто сторінки підручників історії. Це біль, що досі живе у спогадах наших бабусь і дідусів, у родинних альбомах, у недосказаних історіях за сімейним столом.
Найстрашнішим з них став Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу, коли штучно створений голод забрав життя понад десяти мільйонів людей. Десять мільйонів — за цими цифрами стоять імена, мрії, долі. Діти, які не дожили до своєї першої посмішки. Матері, які не змогли захистити своїх малят. Цілі села, що зникли з лиця землі.
Тоді московський комуністичний режим обрав зброєю голод. Сьогодні той самий агресор використовує ракети, бомби та снаряди. Змінилися методи, але мета залишилася тією самою — знищення українського народу, його духу, його права на життя.
Та ми живемо. Ми пам’ятаємо. І ми не дозволимо забути.
Сьогодні о 16:00 приєднайтеся до загальнонаціональної хвилини мовчання. Запаліть свічку на своєму підвіконні. Нехай ваше вікно не буде порожнім цього дня.
Де б ви не були — у великому місті чи маленькому селі, в Україні чи за її межами — ваш вогник стане частиною величезного моря світла, що з’єднає мільйони сердець в одній молитві за упокій душ невинно убієнних.
Пам’ятаємо. Не пробачаємо. Не забудемо.
Бо пам’ять — це найсильніша зброя проти тих, хто намагався знищити нас.
